Get Adobe Flash player

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 
ВІКОВІЧНА СЛАВА ЖОВТЯНСЬКИХ СОТЕНЬ

Жовте - древнє козацьке село. Між боями тут жили, ростили дітей і орали землю славні сподвижники Богдана Хмельницького.  Цілий полк! І тепер усі частини села називають сотнями. Дев'ять сучасних сотень свято бережуть традиції предків,  виконують священний хліборобський обов'язок. У Жовтому розташовані центральні садиби колективних сільгосппідприємств імені Ульянова та «Побєда».

Сивочолий полковник хліборобів
Ігор Анатолійович Поліщук перший рік очолив КСП імені Ульянова. Нарис про нього був би окрасою будь-якого видання.
Ще молодий і сповнений енергії. Має великий досвід організатора.
Був головним інженером-механіком П'ятихатської птахофабрики, заступником голови районної держадміністрації.
Одначе, він порадив написати про сивочолого керівника ульянівських хліборобів та тваринників.
Ми в теплій затишній оселі. Михайло Павлович Сторожко радий гостям.
- В житті - як на довгій ниві. — Михайло Павлович задумливо заглиблюється у свою біографію. - Були радощі, були й печалі.
Війна застала мене тоді, як вступив у металургійний технікум. У сорок третьому році, коли прийшли наші, продовжив навчання
до четвертого курсу і відчув, що не в тих санях їду. Закінчив Ерастівський сільгосптехнікум.
Працював у Саксагані дільничним агрономом. 27 травня 1952 року обрали головою правління колгоспу імені Леніна
(тепер це- колективне сільгосппідприємство імені Ульянова). Був на цій посаді аж до 1982 року. Оце й вся трудова книжка, і вся трудова біографія.
Йому й самому аж дивно стало, що багаторічну напружену працю можна вкласти в один абзац.
Він залишив спадкоємцям доглянуту землю, розвинуте тваринництво, де кожне приміщення було вщерть заповнене худобою, свиньми і птицею. 
При ньому хлібороби, овочівники та птахарі перевиконували плани і були за показниками кращими в районі.
Про трудову звитягу господарства свідчить і те, що Михайло Павлович Сторожко нагороджений
орденами Дружби народів та Трудового Червоного Прапора.
Справжній керівник і вдома хороший господар, порадник і вихователь. Михайло Павлович разом з дружиною
Таїсією Іванівною дав дітям прекрасну путівку в життя. Доньки Тетяна і Наталка стали вчительками. Марина - економістом.
Своєю юністю та дитинством ветерана уже тішать онуки Ольга, Андрій, Оленка і правнучка Настунька.
Він комбайнам другу молодість дає
- У нас багато заслужених людей. - Голова правління КСП імені Ульянова Ігор Анатолійович Поліщук задоволений своєю трудовою сім'єю.
-Це - механізатори Василь Павлович Біляк та його син Геннадій Васильович, Анатолій Федотович Гава,
доярки Ганна Якимівна Сулим, Марія Завгородня,  свинарка Віра Ісаківна Шершень, тваринниці-пенсіонерки Ніна Іванівна Скрипник, Марія Борисівна Борщиюк та інші. 
Але детальніше прошу вас розповісти про пенсіонера Анатолія Федотовича Гаву. Я інженер і знаю,
як важко ремонтувати навіть стройовий комбайн, а він полагодив списаний і жнивував залюбки, врятувавши нас від дорогих послуг помічників зі сторони.
Зразу видно, що Анатолій Федотович - нащадок жовтянських козаків. Кремезна статура. Кулаки, як слюсарні лещата.
Як візьме за барки хулігана, то краще не пручатися, а визнати свою вину.
Орлиний погляд синіх очей.І його черкнула чорним крилом війна. Батько Федот Михайлович, який був головою колгоспу, загинув на фронті.
А мати, Анастасія Наумівна, зазнала з дітьми горя на евакуаційних дорогах.
- Борони, Боже, усіх від такого, - журба стелить туман на очі Анатолія Федотовича. — Ми переправлялися поромом через Дніпро.
Спочатку відправляли корів. Де не візьмись - літаки. Посипались бомби. Пором розбомбили. А потім почали поливати нас свинцем із кулемета...
Після війни він закінчив фабрично-заводське училище і став першокласним слюсарем-інструментальником.
Працював за фахом у Дніпропетровську і Жовтих Водах. Та не кукурікають півні у місті, не пливуть гарячого літа по асфальту і степові кораблі-комбайни.
Наш герой повернувся до колгоспного заліза. Вісім років очолював тракторну бригаду колгоспу імені Ульянова, був трактористом
і тільки комбайнам присвятив 27 років. П'ять років тому пенсійною книжкою завершився трудовий шлях.
Та хіба всидиш вдома, коли просять допомогти, коли степи кличуть? Дав друге життя комбайну СК-5 «Нива»,
скосив 260 гектарів зернових і намолотив 740 тонн хліба. Є у кого повчитися трудовому натхненню дітям Наталці,
Федору і Лідії та онукам Сергію, Олені, двом Іринам і Насті.
Міцні нащадки козаків
Село Жовте рано прокидається, наповнюючись людським  гомоном, пронизливим гуркотом пускових
двигунів ня тракторах, сновиганням автомобілів. А на восьмій сотні у чиїмось дворі розгоряються класові суперечності:  
-Ти іди своїм колгоспом керуй, а в мої справи не втручайся!
І без тебе дамо з сином раду власній землі, обробимо не гірше, як тракторна бригада!
До нас під'їхав голова правління колективного сільгосппідприємства «Побєда» Віктор Володимирович
Третяков і аж знітився, довідавшись, що ми почули перепалку на його садибі.
-То дружина вичитувала мене. - сказав, ніби вибачався за мимовільний інцидент. —
Вона утворила фермерське господарство і ніяких авторитетів не визнає коло землі, крім свого.
От уже запекла і вперта козачка. Кажу навесні: «Куди ж ти сієш соняшник по таких грудках? Тут, як мінімум, дві культивації зробити треба».
А вона: «А солярки де я наберуся скільки? Прикоткую з Сашком після сівби, а там дощик піде, родичі сапою допоможуть».
І, знаєте, вийшло так, як вона задумала: зекономила на агротехнічних заходах і врожай одержала хороший.
Вони мають корені від козацьких родів. Тільки предки Віктора Володимировича були Третяками, а потім якийсь
непрохмелілий писар зробив дідові документ на Третякова. Той не образився, сказавши:
«Називайте хоч горшком, тільки у піч не садіть!» Натура у Третякова козацька.
Він з тих людей, які раз і назавжди визначають свою лінію, не поступляться істиною, хоч бульдозером на них їдь. Кінчив курси трактористів і сказав, як відрізав: «Оце і всі мої університети. Решту навчать люди і борозна».
Таким був свого часу голова колгоспу «Побєда» Покровського району Дніпропетровської області Герой Соціалістичної Праці Іван Григорович Кісенко.
Він мав за плечима тільки десять класів вечірньої школи, а в аграрній і керівній мудрості не поступався академікам.
Віктор Володимирович теж став великим знавцем техніки і людських душ. Був інженером по забезпеченню матеріально-технічними засобами, головним інженером господарства, а з 1995 року очолює КСП «Побєда». Робить ставку на людей, на їхню самовідданість,
винахідливість, вірність обов'язку. Як може, підтримує трудівників. І вони демонструють героїчну працю у складних умовах економічної кризи.
- Одну стрілу зламає й дитина, а пучок не подужає і велетень, - підкреслює силу колективу Віктор Володимирович Третяков. -
Наші предки гуртом розбили поляків під Жовтими Водами. Гуртом здолаємо і тимчасові труднощі. Сила, воля і розум у земляків є. 
Поля і ферми на своїх плечах тримають комбайнери Віктор Сергійович Рудик, Микола Ізотович Козаков, Віктор Володимирович Пухальський, водій Олег Феліксович Лень, Олег Вікторович Сарана, телятниці Олена Вікторівна Граховська,Тетяна МихайлівнаЧечель, завідуючий фермою Віктор Сергійович Лисяк,  головний зоотехнік Володимир Іванович Чемерис. 
Двох трактористів ми побачили на роботі - Василя Івановича Соломку та Василя Михайловича Біляка.
Перший присвятив борозні вісімнадцять років, а другий тільки приступив до улюбленої справи після курсів трактористів. Соломка попереду відбиває загінку, за ним веде свого трактора юний Біляк. Зупинився сімнадцятирічний тракторист, зупиняється й наставник. Ось він тут як тут біля підопічного. Пояснив, допоміг,і знову - у трудову путь. Так і предки - козаки, які були ратаями і воїнами, вчили свою зміну одвічному чоловічому ремеслу. Будь благословенною, земле українська! Славтесь у віках, козацькі жовтянські сотні!

В'ячеслав Сторожко, Григорій Руденко "П'ятихатські самоцвіти" . Дніпропетровськ . "Січ"  1997 рік , ст 189-194.

You have no rights to post comments

На сайті 72 гостей та користувачі відсутні

Пошук по сайту

Випадкове зображення

1979b.jpg