Get Adobe Flash player

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


Щоб правнук не забув своєї мови,
Не зрікся степу, батьківських доріг...
Тут бивсь Богдан за кращих днів основи
Усе зробивши, що зробити міг.

Сергій Бурлаков, «Княжі Байраки» (1998 рік)

Загальновідомо, що Визвольна війна або Національна революція українського народу середини XVII століття за становлення своєї державності розпочалася битвою на Жовтих Водах, яка відбулася з 29 квітня по 16 травня 1648 року між українською та польською арміями, які відповідно очолювали Богдан Хмельницький і Стефан Потоцький. На превеликий жаль історичні джерела не залишили нам інформації про те, де і як вона відбулася. У зв'язку з такою ситуацією ці питання потребували й потребують наукового дослідження.

 

{limage}statti/stor/1_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/2_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/3_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/4_b.jpg{/limage}
Памятник Хмельницькому, Київ Juliusz Kossak, ?mier? Stefana
Potockiego pod ???tymi Wodami, 1899
«Битва під Жовтими Водами»,
Артур Орльонов
Богдан Хмельницький з Тугай Беєм
на картині Яна Матейка

 

 Перше дослідження Жовтоводської битви було проведено в 70-х роках XIX століття (через 230 років після її завершення) польським істориком Мар'яном Дубецьким1. Результати цього дослідження він опублікував під назвою: «Pole bitwy u Zoltych Wod, stoczonej w maju 1648 r.» (Dubecki, Rozprawy I sprawozdania, Krakow, 1880, tom XII). У цій праці він повідомляє, що йому вдалося визначити місце розташування польського укріпленого табору на річці Жовтій, притоці Інгульця, а Дмитро Яворницький пише, що це місце «за точним визначенням Маріана Дубецького (розташоване - І.С.) під 48° 29' північної широти та 51° 20' східної довготи [1, с. 183; 3, с. 240; 10, с. 182, 474, 475]. Мною визначено, що це місце локалізується в селі Жовте, на автостраді, біля греблі. У своїй праці Мар'ян Дубецький подав також ним замальовані зображення залишків розкопів чотирьох могил (курганів) біля сіл Жовте, Миколаївка, Докторове та Камчатка, вважаючи, що вони пов'язані із Жовтоводською битвою [3, с. 240-241].

У 80-х роках цього ж століття, Дмитро Яворницький, користуючись географічними коодинатами, якими Мар'ян Дубецький визначив місце розташування польського укріпленного табору на р. Жовтій, притоці Інгульця (в селі Жовтому), спробував знайти це місце, але слідів стоянки табору не виявив. Про останнє свідчить його листування з цього приводу із О. Полєм, який висловив думку, що шукати місце табору треба вище села Жовтого [4, с. 207-210]. Очевидно, спроба Дмитра Яворницького визначити територіальну локалізацію Жовтоводської битви не дала позитивних результатів, бо результати своїх досліджень він не опублікував.

Автор цієї статті дослідження битви розпочав з ретельної перевірки координат Дубецького. Для цього, починаючи з 1990 року, мною було організовано декілька експедицій в район села Жовте. Важко сказати, чим керувався видатний історик, пропонуючи координати розташування тут табору, але слідів бойових дій XVII століття у цьому районі не виявлено. Це дозволило зробити висновок, що визначене Дубецьким місце Жовтоводської битви біля села Жовтого є помилковим.У зв'язку з цим було прийнято рішення провести обстеження річища ріки Жовтої (Інгулецької) та її приток від південної околиці села Жовтого до верхів'я. Оскільки в джерелах повідомляється, що розгром польського війська відбувся біля урочища Княжі Байраки і що Богдан Хмельницький у цей час перебував у районі сучасного села Григорівки [2, с. 664], тому було обстежено річище і цієї річки, яке зараз перетворилося на балку. Для визначення фронту археологічних розвідок, по-перше, за клопотанням автора Військово-Повітряні Сили України (штаб у місті Вінниця) навесні 1998 року провели стереографічну (об'ємну) аерофотозйомку місцевості басейну ріки Жовта (Інгулецька) та ріки Княжі Байраки (притока Омельника-2), а також детальну аерофотозйомку цього ж району з мотопара-планера за допомогою цифрової техніки. По друге, проведені численні археологічні розвідки за допомогою електромагнітних металошукачів, а також топографічне обстеження берегів вищеназваних річок. Дивовижно, але факт – слідів Жовтоводської битви 1648 року на річках Жовта (Інгулецька) та Княжі Байраки не виявлено.Виникло враження, що на цих річках битви не було. Така думка підсилювалася ще й тим, що, за повідомленнями польських джерел, розгром польського війська розпочався на Саксаганському шляху біля Княжих Байраків на відстані 20 кілометрів від ріки Жовтої [11, с. 145; 12, с. 91, 245]. Отже, цією річкою не могла бути Жовта (Інгулецька), бо відстань від неї до цієї місцевості лише 2-З кілометри.

За цих умов для мене було важливим, що думає з питання територіальної локалізації Жовтоводської битви сучасний польський воєнний історик Веслав Маєвський. Автор глибоко поважає його як видатного вченого за те, що той уперше в польській воєнній історіографії дав наукове пояснення причин поразки польської армії від армії Богдана Хмельницького протягом 1648-1649 років [5, с. 111-131], а також здійснив всебічний аналіз джерел початкового періоду повстання Богдана Хмельницького з осені 1647 року по травень 1648 року і, зокрема, й про Жовтоводську битву [11, с. 141-164].

 

{limage}statti/stor/5_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/6_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/7_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/8_b.jpg{/limage}
Marian Karol Dubiecki. Польский історик
і письменник, секретар від Русі в
Національному Уряді у часи Січневого
повстання 1863-1864 років.
Дмитро Яворницький. Історик,
археолог, етнограф, фольклорист,
лексикограф, письменник, дослідник
історії українського козацтва.
Stefan Czarniecki. Взятий в полон в
битві на Жовтих Водах. Викуплений з
Криму в 1649 році за великі гроші.
Bohdan Chmielnicki. Pisarz
Wojska Zaporoskiego. Hetman
Zaporoski.

 

 І от, нарешті, у 1999 році результати наших досліджень Жовтоводської битви були опубліковані у спільній двомовній монографії «Zolte Wody - 1648» (Warszawa, 1999), за участю ще двох польських воєнних істориків Тадеуша Кшонстека та Мирослава Нагельського, яка була видана під патронатом Міністерства оборони Польщі, і призначена для воїнів польської і української армій [12, с. 3-318]. Ця публікація показала, що Веслав Маєвський дотримується думки, що польський укріплений табір розташовувався на території сучасного села Жовте (тобто, за координатами Дубецького), а розгром відступаючого польського війська відбувся біля сучасного села Зелен Балка Олександрійського району Кіровоградської області [12, с. 7-36, сх. 1-4]. Проведена археологічна розвідка не підтвердила версію Маєвського, щодо запропонованої ним територіальної локалізації Жовтоводської битви.

Отже, враховуючи вищевикладене, автор зробив висновок, що обрана Дубецьким і підтримана Яворницьким думка щодо ріки Жовтої (Інгулецької) для визначення місця Жовтоводської битви є помилковою. Іншими словами, ділянка річища ріки Жовтої (Інгулецької), на якій розташовані сучасні села Жовте, Миролюбівка, місто Жовті Води та інші населенні пункти, жодним чином не пов'язана з Жовтоводською битвою 1648 року2. Що ж до розкопів Дубецького, то за визначенням Михайла Грушевського – це «майдани», «роблені могили» [1, с. 183], тобто, розкопи з метою добування селітри для виготовлення пороху. Іншими словами, ці розкопи не мають ніякого відношення до битви.

Чому ж так сталося? Як відомо, недосліджені сторінки історії називають «білими плямами», але існують «штучні білі плями», створені істориками-попередниками через те, що ті чи інші події вони висвітлювали у загальному плані, тобто не заглиблюючись у їхню конкретну сутність, використовуючи при цьому неперевірені джерела або ж вдаючись до міфотворчості. Такі «штучні білі плями» дуже важко ліквідовувати, особливо в тих випадках, коли вони створені авторитетними вченими.

 Існує жорстка наукова традиція накопичення знань і досвіду, тобто кожен дослідник розпочинає свою наукову роботу, спираючись у дослідженнях обраної проблеми на спадщину своїх попередників або колег. Зокрема, дослідження Жовтоводської битви автор цих рядків розпочав, спираючись на наукову спадщину видатного українського історика Дмитра Івановича Яворницького, який, у свою чергу, в пошуках місця битви на річці Жовтій (Інгулецькій) спирався на помилкову інформацію, запозичену у польського історика Дубецького. Вважаємо, що поверхове ставлення цих двох відомих істориків-вчених до проблеми визначення, де і як відбулася битва на Жовтих Водах 1648 pоку, створило прецедент, на ліквідацію якого нами марно витрачено понад 15 років кропіткої наполегливої наукової праці, але в науці негативний результат – теж дуже важливий підсумок у пошуку істини.

Зокрема, вищевикладені негативні результати наших досліджень, проведених протягом 1989-2004 років, спонукали автора ще і ще раз вдатися до ретельного аналізу джерельної бази стосовно битви, а також географічного простору, на якому вона відбулася. Внаслідок цієї роботи, автор звернув увагу на змістовне значення джерельного повідомлення про те, що Жовтоводська битва відбулася «на Жовтих Водах», тобто в районі, де існує множина гідронімів з назвою «Жовта». Це підтверджується тим, що в різних джерелах до цієї битви і після неї згадується район Жовтих Вод. Увага до цього регіону викликана тим, що, по-перше, через нього проходив на «волость» (південна Київщина та Брацлавщина) Чорний шлях. По-друге, через цей район від Кременчука та Крилова проходили два шляхи на Низ Дніпра: Казикерменський та Саксаганський (Запорозький) [9, с. 67].

Картографічне та польове топографічне обстеження району Жовтих Вод показали: така його назва виникла через те, що тут протікали три річки з назвою «Жовта». Першою була притока Інгульця – Жовта (Інгулецька), яка брала свій початок в урочищі Олексіївка і спрямовувала течію з півночі на південь. На берегах її річища, яке зараз перетворилося на балку, розташовані сучасні села Жовте, Миролюбівка, Мар'янівка, Аннівка, Іскрівка та місто Жовті Води. Другою річкою з такою ж назвою була притока Комісарівки - Жовта (Комісарівська). Вона починалася з урочища східніше (за 7 кілометрів) від сучасного села Жовтого і текла у східному напрямку північніше (за 3 кілометри) від сучасного міста П'ятихаток, впадала в річку Комісарівку, а остання – в притоку Саксагані – Лозоватку. Уздовж її річища та приток, які зараз теж перетворилися на балки з численними греблями та ставками, розташовані сучасні села Красний Луг, Авангард, Комісарівка та місто П'ятихатки. Третьою річкою з назвою Жовтенька була притока Жовтої (Комісарівської), яка теж перетворилася зараз на балку. Вона починалася від залізниці північніше міста П'ятихаток, текла спочатку у східному напрямку, де при вході у північну околицю сучасного міста її перегородили греблею (для утворення ставка), а далі повернула на північ і посередині вулиці Жовтневої спрямувала свій плин за межі міста П'ятихатки, де на відстані 3 кілометрів від північної околиці впадає в річку Жовту (Комісарівську). На правому березі річки Жовтенької, у нижній її течії, наприкінці XVI століття виникли два козацькі військові (січові) зимівники: Жовтенький – поштова станиця Запорозької Січі та П'ятихатки - корінне поселення сучасного міста [7, с. 300,301]. Виникнення цих двох військових (січових) зимівників автор пов'язує з тим, що однією з умов утворення в 1590 році першої Запорозької (Базавлуцької) Січі була наявність високого рівня розвитку шляхів сполучення та поштового зв'язку [8, с. 229, 230]. Очевидно, козаки зимівника П'ятихатки опікувалися перевозом через річку Жовту (Комісарівську) на Саксаганському шляху. Козаки ж зимівника Жовтенький (поштова станиця «Жовтенька») отримували пошту від поштової станиці «Саксагань» і передавали кореспонденцію далі – на поштову станицю «Княжі Байраки».

 

{limage}statti/stor/9_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/10_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/11_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/12_b.jpg{/limage}

 

 Водночас треба зазначити, що Яворницький, аналізуючи поштовий зв'язок останньої Запорозької (Підпільненської) Січі, не згадує поштову станицю «Жовтеньку», а помилково вважає, що проміжною між поштовими станицями «Саксагань» і «Княжі Байраки» була станиця в селі Жовтому [9, с. 457]. Цього не могло бути, оскільки поштовий шлях співпадав із Саксаганським, а село Жовте розташоване на Казикерменському шляху. На думку автора, ця помилка Яворницького викликана тим, що він не мав повної інформації про гідроніми району Жовтих Вод із назвою «Жовта». Про це, зокрема, свідчить «Словник гідронімів України».— К., 1979, у якому згадується лише річка Жовта (Інгулецька), виданий на джерельній базі, якою користувався і Яворницький. Очевидно, цієї інформації не мав і Дубецький, зосередивши всю увагу на пошуку місця Жовтоводської битви біля річки Жовтої (Інгулецької). Можливо, і мій польський колега Веслав Маєвський не має інформації про те, що в районі Жовтих Вод протікає три річки з назвою «Жовта». На такий висновок автор наважився через те, що сам почав досліджувати Жовтоводську битву, не маючи уявлення, що ж таке район Жовтих Вод3. Цей район зі шляхами показаний на карті-схемі:

alt

Приступаючи до визначення проблеми: на якій же річці відбулася Жовтоводська битва, поставимо собі питання: що достеменно нам відомо про цю битву з джерел? Відповідаючи, зазначимо, по-перше, відома мета походу Стефана Потоцького на чолі польського війська на Низ Дніпра: застати і знищити Богдана Хмельницького на Запорожжі, не допустити його виходу в густонаселену частину України, не дати можливості повстанню набрати всенародного характеру. Отже, польське військо поспішало, забезпечуючи себе квартир'єрською службою за рахунок Переяславського реєстрового козацького полку (командир Адам Душинський), який був у складі суходільної частини польського війська [12, с. 186]. По-друге, відомо за датами, як рухалося польське військо. Зокрема, ми знаємо, що напередодні битви польське військо ночувало у верхів'ї урочища Княжі Байраки, а також, що на зворотному шляху розгром польського війська розпочався біля цього урочища [12, с. 186, 191]. Отже, маємо надійний топографічний об'єкт, причетний до битви, який існує і до цього часу - урочище4 річки, біля якої вирубали ліс і тому вона висохла, перетворившись зараз на балку Княжі Байраки. Саме цей об'єкт і може стати ключем до розгадки територіальної локалізації Жовтоводської битви: через верхів'я річки Княжі Байраки проходив Саксаганський шлях, по якому рухалося польське військо на Низ Дніпра. Маршрут Саксаганського шляху зображений на карті-схемі. Зокрема, з джерел достеменно відомо, що Жовтоводська битва відбулась у два етапи.
Перший етап:

Польське військо після ночівлі в Княжих Байраках, зранку 29 квітня 1648 року вирушило Саксаганським шляхом на Низ Дніпра, плануючи наприкінці дня, подолавши відстань у 30 кілометрів, зупинитися на ночівлю на річці Саксагані, де Адам Душинський ще 27 квітня обладнав табір-«кошик» (назва запропонована Веславом Маєвським) [12, с. 26, 186]. Подолавши півшляху (15 кілометрів), польське військо в середині дня 29 квітня зупинилося на великий (чотиригодинний) перепочинок на річці Жовтій, притоці Комісарівки, на північній околиці сучасного міста П'ятихатки. Несподівано для поляків їх атакувала татарська кіннота, очолювана Тугай-беєм. Як повідомляє польський учасник битви (пахолок), якому вдалося врятуватися після розгрому польського війська:

«Окопалися ми відразу за Жовтою Водою над водою. Того ж дня пан комісар відправив до Княжих Байраків офіцера з 30 козаками, щоб переслати інформацію» [11, с. 145; 12, с. 88, 243].

Очевидно він сподівався, що там ще працює поштова станиця, але вона була вже блокована козацько-татарським розвідувальним загоном, якому козаки здали офіцера, а самі приєдналися до повстанців. Через чотири години після початку Тугай-беєм бойових дій, до району битви прибув Богдан Хмельницький із козаками та артилерією і почав облогу польського укріпленого табору, яка тривала до 15 травня 1648 року.

 

{limage}statti/stor/13_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/14_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/15_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/16_b.jpg{/limage}

 


Для перевірки нової версії у березні-квітні 2005 року співробітники двох науково-дослідних лабораторій: історії Придніпровського регіону (Іван Стороженко) та археології Подніпров'я (В. Шалобудов) ДНУ ім. Олеся Гончара провели археологічну розвідку на берегах річки Жовтої (Комісарівської)5. Визначено місце, де польське військо переправлялося через річку Жовту (Комісарівську), а також місце розташування польського укріпленого табору. Отримані знахідки: кулі, залишки порохівниці, деталі возів, кістяки коней тощо. Пошукам заважало те, що при спорудженні на річці та її притоках численних гребель знято значний шар землі з її берегів і прибережної території, унаслідок чого назавжди втрачені матеріальні свідчення битви. Нам пощастило в тому, що на місці переправи через річку, а також на території північної частини польського табору прокладена траса високовольтних ліній, завдяки чому ґрунт тут оброблявся не надто активно, а головне – звідси його не забирали на побудову дамб через річку і тому збереглися матеріальні залишки битви.

Щоб підтвердити достовірність визначеного місця розташування переправи та польського укріпленого табору, протягом 2007-2009 років силами вищеназваних лабораторій та за участі пілота-мотопарапланериста з цифровою фототехнікою (І. Ігнатьєв) більш детально обстежені береги головного річища та приток річки Жовтої (Комісарівської)6. Унаслідок роботи експедицій слідів битви не виявлено на притоках річки Жовтої (Комісарівської), наближених до Саксаганського шляху, а також в інших місцях на берегах головного річища цієї річки, за винятком уже названої правобережної ділянки біля переправи (перевозу), яку, очевидно, обслуговували козаки П'ятихатського зимівника разом із козаками поштової станиці «Жовтенької».

Отже, виявленій нами ділянці (за знахідками) розташування переправи і польського табору на річці Жовтій (Комісарівській) на північній околиці міста П'ятихаток альтернативи немає. Це дало підстави зробити висновок, що визначене місце початку битви на Жовтих Водах 1648 року має високий ступінь достовірності. На аерофотознімку (фото 1) показано місце розташування польського укріпленого табору на річці Жовта (Комісарівська).

 

{limage}statti/stor/storozhenko_1_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/storozhenko_2_b.jpg{/limage}
Над територією колишньої північної частини польського укріпленого
табору біля переправи через річку Жовту (Комісарівську).
Фото Ігнатьєва з висоти 100–150 метрів. 2010 р.
Погляд від могили Чабанка на балку Злодійку, біля якої
16 травня 1648 року було розгромлено польське військо.
Фото Ігнатьєва з висоти 100–150 метрів. 2010 р.

 


Другий етап:

Після прийняття 14-15 травня 1648 року польським військом умов капітуляції, Стефан Потоцький передав Богдану Хмельницькому клейноди та гармати й отримав можливість безпечно відступити на волость. Опівночі, як зійшов місяць (за розрахунками), польське військо рушило Саксаганським шляхом у зворотному напрямку до Княжих Байраків. Татарська кіннота супроводжувала з боєм польське військо, розраховуючи самостійно його розгромити і захопити полонених, але польські кавалеристи успішно відбивали атаки татар. Уже названий учасник битви – пахолок – повідомляє, що, коли військо поминуло Княжі Байраки, до татар приєдналися козаки і почали розстрілювати рухомий польський табір з гармат. Це сталося, за його ж визначенням, на відстані «двох миль від Жовтої Води», тобто на відстані 20 кілометрів від річки Жовтої [11, с. 145; 12, с. 91, 245]. Оскільки подія відбулась у верхів'ї р. Жовтої (Інгулецької), до якої відстань 2-3 кілометри, то вищевикладені етапи битви свідчать, що в них гармонійно вписується лише річка Жовта (Комісарівська). Саме від цієї річки по Саксаганському шляху на відстані 15 кілометрів розташовані Княжі Байраки, де польське військо ночувало напередодні битви. Звідси саме до неї пролягає перша половина (15 кілометрів) денного (30 кілометрів) переходу, щоб зупинитися на великий чотиригодинний перепочинок, а розгром польського війська відбувся на відстані 20 кілометрів від неї, а від Княжих Байраків – за 5 кілометрів.

 

 

{limage}statti/stor/17_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/18_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/19_b.jpg{/limage} {limage}statti/stor/20_b.jpg{/limage}

 

Про місце остаточного розгрому польського війська пахолок повідомляє таке:

«... за Княжими Байраками осадили наших на Балці. Там вступним боєм бралися і з обох сторін немало трупів упало. Наші, не мігши їхню силу витримати, піддалися. На цій Балці пана каштеляна (Стефана Потоцького – І.С.) постріляно і зарізано усю старшину пана каштеляна, пана комісара та інших панів полковників. Пана Сапегу Хмельницький забрав, а усіх інших – татари» [12, с. 89, 243].

Аналізуючи картографічний матеріал, спробуємо гіпотетично визначити, де ж розташована ця «Балка». Якщо рухатися по сучасній карті Саксаганським шляхом на волость від Княжих Байраків (від сіл Дмитрівка та Жовтоолександрівка), то через 2 кілометри праворуч – село Веселий Поділ. Воно розташоване на правому розгалужені верхів'я колишньої річки Водяної – притоки Омельника-2 (названі села П'ятихатського району Дніпропетровської області). Далі, ще через 1 кілометр – висота 191 і ліворуч – село Пахарівка Олександрійського району Кіровоградської області. Ще через 2 кілометри (подолавши висоти 190,2; 185,7; 193,1 (Гостру); 193,6;) підходимо до рубежу висот 193,3-195,2 (Чабанка), від якого до Княжих Байраків – 5 кілометрів, а до річки Жовтої (Комісарівської) – 20 кілометрів. Під час руху цією двохкілометровою ділянкою спостерігаємо, що праворуч паралельно і впритул до шляху тягнеться ліве розгалуження верхів'я річки Водяної, а зараз – балки під назвою Злодійка. На думку автора, це і є та «Балка», біля якої, за повідомленням учасника битви, і було розгромлено польське військо. На аерофотознімку (фото 2) показаний погляд на балку Злодійку від могили Чабанка.

Для перевірки цієї версії у квітні 2010 року співробітниками раніше згаданих науково-дослідних лабораторій: історії Придніпровського регіону та археології Подніпров'я ДНУ імені Олеся Гончара було проведено археологічну розвідку біля балки Злодійки та могил Гострої (висота 193,1) і Чабанки (висота 195,2) з метою виявлення матеріальних залишків бою7. Незважаючи на те, що бій був швидкоплинний, а земля на якій він відбувся, понад два століття зазнає щорічної сільськогосподарської обробки, експедиція все ж таки виявила матеріальні свідчення цієї події. Ця ж експедиція ще раз перевірила гіпотезу Веслава Маєвського про можливе місце бою біля Зеленої Балки. Ніяких матеріальних слідів цієї баталії тут не виявлено, та й відстань цього місця від річки Жовтої та від Княжих Байраків не узгоджується з джерелами, зокрема з повідомленням пахолка [11, с. 145; 12, с. 91, 245].

Підсумок:

Отже, на підставі вищевикладеного можемо зробити висновок, що перший етап битви на Жовтих Водах 1648 року між українською (козацькою) і польською арміями, які відповідно очолювали Богдан Хмельницький і Стефан Потоцький, відбувся в районі Жовтих Вод на Саксаганському шляху на правому березі річки Жовтої (Комісарівської), на північній околиці сучасного міста П'ятихатки починаючи з 29 квітня по 15 травня 1648 року.

Географічні координати цього місця: 48° 27" північної широти, 33° 44" східної довготи.

Другий етап битви – остаточний розгром залишків відступаючої польської армії відбувся у першій половині дня 16 травня 1648 року на Саксаганському шляху біля Княжих Байраків на відстані 20 кілометрів від річки Жовтої (Комісарівської) і на відстані 5 кілометрів від Княжих Байраків біля балки Злодійки та могил Гостра (193,1) і Чабанка (195,2), а також на відстані 2 кілометрів північніше сучасного села Пахарівка Олександрійського району Кіровоградської області. Географічні координати цього місця: північна широта 48° 37', східна довгота 33° 37' (дивись карту-схему).

Отже, у першій половині дня 16 травня 1648 року на Жовтих Водах завершилася перша переможна битва Визвольної війни, у дослідженні якої автором здійснено науковий прорив щодо питання де і як вона відбулася. Нарешті, визначено й археологічно підтверджено місце перебування польського війська в облозі та місце його розгрому під час відступу. Цей успіх був досягнутий завдяки тому, що розробку наукових гіпотез автор поєднував з археологічними розвідками.

До вищевикладеного буде доречним, по-перше, навести слова Стефана Цвейга про те, що:

«Історична подія завершується не тоді, коли вона відбулася, а лише після того, як вона стає надбанням нащадків»

А, по-друге, проголосити, що битва на Жовтих Водах 1648 року завершилася сьогодні на 362 році від того дня, коли вона відбулася і стала надбанням її нащадків: українців і поляків як прецедент в аспекті історичного примирення наших народів.

{youtube}StFRxk22-rU{/youtube} {youtube}ZhhHKgamcUc{/youtube}
Примітки:



1 Дубецький (Dubiecki) Мар'ян Кароль (26 серпня 1838 року — 26 жовтня 1926 року) – польський історик. Народився у місті Ізяславі, (на території сучасної Хмельницької області) в поміщицькій сім'ї. У 1860 році закінчив Київський університет. За участь у польському визвольному повстанні 1863-1864 років, був засланий на 10 років до Сибіру. Після повернення із заслання протягом 1874-1883 року проживав у Катеринославській губернії та Одесі, а з 1884 року – у Кракові. Автор низки монографій зі всесвітньої історії, історії Польщі та польської літератури. Написав кілька праць з історії України, зокрема:
«Кодак - прикордонна фортеця та її околиці. — Краків, 1879»;
«Поле битви на Жовтих Водах. — Краків, 1880» [6, с. 96].

2 Слід зазначити, що всі непорозуміння з територіальною локацією Жовтоводської битви виникли через відсутність наукового визначення, де і як вона відбулася. Зокрема, мешканці міста Жовтих Вод вважають, що битва відбулася саме біля них. У краєзнавчому музеї їй присвячена масштабна експозиція, в центрі міста споруджено пам'ятник, а на північній околиці встановлена меморіальна дошка з повідомленням, що битва відбулася саме тут. Мешканці села Жовтого вважають, що битва відбулася в їхньому селі, про що «свідчить» споруджений у центрі села пам'ятник Б. Хмельницькому з відповідним написом. Мешканці села Попельнастого та міста Веселі Терни (північніше Кривого Рогу) вважають, що Жовтоводська битва відбулася саме у них.

3 У працях істориків, підручниках та енциклопедіях можна зустріти визначення, що Жовтоводська битва відбулася під Жовтими Водами, тобто, біля населеного пункту з такою назвою. Насправді ж ніякого поселення в зазначеній місцевості не існувало до кінця XIX століття. Місто з назвою «Жовті Води» на річці Жовтій, притоці Інгульця, з'явилося лише у 1957 році внаслідок перейменування селища міського типу Жовта Ріка, що виникло як шахтарське поселення в 1895 році. На картах-схемах XVII століття уже в XX століття у цьому районі поставлено маленьку позначку населеного пункту з назвою «Жовті Води» (див. Історія Української РСР: У 2-х т.— К., 1967,— Т.1,— Вкл. між с. 216 та 217). Це не що інше як груба фальсифікація! Насправді Жовтоводська битва відбулася на Жовтих Водах, тобто, в районі, де протікали три річки з назвою «Жовта».

4 Урочище — поєднання річки з лісом, який росте на її берегах серед степу і захищає від висихання. Зникнення (висихання) річок у степовій частині України викликане вирубкою лісів на їхніх берегах.

5 Археологічна експедиція проведена за фінансової підтримки директора фірми «Союз-Світ Philips» Андрія Жуковського (місто Київ) та директора ТЕФ «Транс-Дельта» Олександра Ейдельштейна (місто Дніпропетровськ).

6 Археологічні експедицїі проведені за фінансової підтримки дніпропетровського бізнесмена Петра Ткаченка та директора фірми «Союз-Світ Philips» Андрія Жуковського (місто Київ).

7 Фінансове забезпечення археологічної експедиції було здійснено дніпропетровським бізнесменом Петром Ткаченком.

Бібліографія:
Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т.— К., 1995.— Т. 8.— Ч. 2.
Документи Богдана Хмельницького 1648-1657 pоків.— К., 1961.
Эварницкий Д.И. История Запорожских Козаков.— С.-Петербург 1895.— Т. 2.
Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 3: Листи музейних діячів до Д.І. Яворницького / Укладачі: С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.; За заг. ред. Н.І. Капустіної,— Дніпропетровськ, 2005.
Маевский В. Польское военное искусство второй половины XVII века // История военного дела в Польше: Избранные вопросы (диссертации, очерки).— Варшава, 1970.
Радянська енциклопедія історії України: У 4 т.— К., 1970.— Т. 2.— С. 96.
Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша запорожского: В 3 ч. Ч. 1.— Одесса, 1846.
Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI — середини XVII століть (монографія). Кн. друга: Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі: Наукове видання / Передм. Ю.А. Святця, відп. ред. В.А. Смолій,— Дніпродзержинськ: Видавничий дім «Андрій», 2007.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У З т.— К., 1990.— Т. 1.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т.— К., 1990.— Т. 2.
Majewski W. Krytyczny przeglad zrodel do dziejowpowstania Chmielnickiego w okresie poczatkowym (jesien 1647 — maj 1648) // Studia Zrodloznawcze: Commentationes, 1981.— T. XXVI.
Tadeusz Krzastek, Wieslaw Majewski, Miroslaw Nagielski, Iwan Storozenko. Zolte Wody — 1648. (monografija).— Warszawa: Wydawca DOT — Lodz, 1999.

Автор тексту: Іван Стороженко, фото: І. Ігнатьєв

Про автора: Іван Сергійович Стороженко – доктор історичних наук, головний науковий співробітник історичного факультету Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, воєнний історик.

 Використано матеріали сайту http://www.kozak-sirko.org.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На сайті 50 гостей та користувачі відсутні

Пошук по сайту

Випадкове зображення

1979 b 8 bkl.jpg